Історична довідка

Система освіти в селі Хоросно до 1939 року

До третьої чверті XIX ст. в Хоросні існувала з певними перервами початкова школа при церкві, т.зв. “дяківка”, де діти навчалися, в основному, писати, читати і рахувати. Але вже в кінці другої половини XIX ст. церковні школи Східної Галичини почали перетворюватись у народні освітні установи. Перший архівний документ, який засвідчує заходи щодо реорганізації хороснянської школи, датований 26 лютого 1874 р. Він складається з двох частин: протоколу та заяви Високій крайовій шкільній Раді. В цьому протоколі школу в селі Хоросно хотіли визнати як філіальну, приєднавши її до Добрян, порахувавши, що на філіальну школу потрібно буде менше коштів: “Для такої школи найбільш раціональна кількість учнів становить 60-70. Одначе упродовж навчального 1871/72 рр. в селі Хоросно виявили бажання вчитись тільки 37 дітей”. На цьому протокол закінчено. Ще було декілька офіційних переписок між окружною шкільною Радою та  Крайовою шкільною Радою. Потім у 1874 рр. народну школу в с. Хоросно хотіли як філіальну приєднати до штатної школи в селі Семенівка, щоб не надто витрачатися фінансово і утримувати школу. Одначе постанова Крайової шкільної Ради від 26.07.1874 р. не влаштовувала хороснян. Попри чисельні бюрократичні перепони мешканці села прикладали немало зусиль для того, щоб у Хоросні була своя державна школа, яка б постійно і безперешкодно забезпечувалась безпосередньо коштами з державного бюджету.

Довший час існуюча народна школа діяла з перебоями. Щойно 1909 року в документі за № 9079 від 13 лютого 1909 р. Крайова шкільна Рада повідомляє, що з того дня хороснянській школі надається статус державної з постійною договірною ставкою з держбюджету 362 крон річних. Таким чином, хороснянам довелось довго чекати на задоволення їхнього прохання від 1.09.1878р. Це пояснюється тим, що у вищих ешелонах тодішньої австрійської влади у Східній Галичині домінував польський елемент, котрий неприхильно ставився до потреб українського населення.

Навчання у початковій школі тривало 7 років. Рівень школи визначався кількістю предметів, які викладалися. Хороснянам доля сприяла в тому, що від 1924 до 1933 рр. учителями їхньої школи було подружжя Рудольф і Марія Гаврихи. Вони, дотримуючись правил навчання, нав’язаних чужою владою, доклали чимало зусиль, щоб подати учням знання в обстановці рідної атмосфери при гармонійному духовному зв’язку учитель-учень. Це збуджувало максимальну пізнавальну активність у дітей і тим самим сприяло ефективному засвоєнню знань. Під час учителювання пп.Гаврихів хороснянська школа піднялась до рівня двокласової загальної народної школи, у якій процес навчання тривав 7 років.

Після навчального 1933/34 року учителі Гаврихи переселились до м.Львова, а їх посаду зайняла прислана владою п.Софія Паньчишинувна польського походження. Відносини з учнями змінились на гірше.

Всі недоліки державного офіційного навчання, що не сприяли духовному зросту та формуванню національної самосвідомості українського населення, були враховані і виправлені в чисто українських навчальних закладах, в системі Товариства “Рідної школи”, гурток якої діяв і в селі Хоросно під назвою “Кружок Рідної Школи ім. Лесі Українки в Хоросні Старому”. Утримання тих шкіл та інституцій коштувало величезних сум грошей, але всі ці навчально-виховні установи крім належного виховання та навчання давали можливість українському молодому поколінню ставати свідомим і співпрацювати з різними місцевими організаціями (“Просвіта”, “Кооператива”) та товариствами (“Луч”, “Сокіл” та ін.).

Система освіти в селі Хоросно від 1939 до 1960-х рр.

Наприкінці польського панування (навчальний рік 1938/39) в селі Хоросно продовжувала діяти двокласова семирічна початкова школа. Це означало, що загальний обсяг здобутих у ній знань мав відповідати програмі, розрахованій для двох класів, а термін навчання тривав сім років. Протягом семи років учням читали такі предмети: релігія, польська мова, українська мова, арифметика з геометрією, природознавство, географія, креслення, ручна праця, спів, фізкультура. Першою у свідоцтві була оцінка з поведінки, в основному, на уроках. У той час учителями в селі Хоросно були: Панчишинувна Марія, Филипович Стефанія і Козаківна Наталія.

Від 17 до 22 вересня 1939 року на Галичину прийшли нові господарі, вперто накидаючи свої ідеали. У систему освіти було внесено зміни. Вже у першій декаді жовтня 1939 року хороснянська школа була перетворена у семирічку, яка продовжувала працювати й під час німецької окупації у роки Другої Світової війни. Увесь цей період хороснянську школу обслуговували одні й ті самі учителі, тобто: Балко Петро, він же директор; вчителі – Филипович Стефанія, Піскорська Марія, Романів Григорій.

27 липня 1944 року повернулася радянська влада. На цей час у школі працював такий склад педагогів: Балко Петро – директор і учитель; Кузь Ганна; Кондратюк Ганна Купріянівна – учителька української мови та літератури родом з Наддніпрянщини; Хуторна Валентина Леонтіївна – учителька історії з Чернігівщини. Вже з самого початку новий режим створював усілякі труднощі у педагогічній діяльності директора Балка Петра. Наприкінці 1944 року він був засланий у Сибір, а місце директора хороснянської школи зайняв Гладкий Роман. Станом на 1 квітня 1945 року (навчальний рік 1945/46) у хороснянській школі налічувалося 253 учні. Упродовж 1945/46 навчального року і надалі учителем математики працював Костів Андрій Семенович, вчителем природи – Дарноцих Василь Іванович. На цей час школа була розташована у двох окремих приміщеннях, тобто у будинку, зведеному ще під час австрійської окупації, та в одній з кімнат житлового будинку Буць Теодозії Іванівни, яку школа в неї орендувала. Від 1948 року уряд виділив приміщення для школи у житловому будинку Чичкевича Михайла, котрий був засланий у Сибір.

Керівництво школою здійснювали: від 1947 до 1954 р.р. – Кондратюк Г.К.; від 1955 до 1956 рр. – Коваленко Н.Т.; від 1956 до 1962 рр. – Хуторна В.Л. Упродовж тих років вчителем біології працював Бунелик Василь Родіонович. При його наполегливому старанні учні за сумлінну працю, навчально-дослідницьку роботу заслужили честі взяти участь у всесоюзній виставці народного господарства 1955 року, за що школа одержала похвальну грамоту. 1954 року учениці Голуб Дарія і Панчишин Ольга були учасниками республіканського огляду художньої самодіяльності. В цьому заслуга вчительки Семенюк Г. Від 1956 року в школі почали викладати французьку мову, першою вчителькою якої була Гусельнікова Людмила.

Система освіти в селі Хоросно від 1960-х рр. і до тепер

1 вересня 1962 року директором хороснянської школи став Попович Пилип Лікандрович. Він розпочав свою діяльність з будівництва нового приміщення для школи на добровільних засадах, народним способом. Його задум підтримали всі мешканці села. Від 1963 до 1967 року хоросняни брали активну участь у будівництві школи. Вони працювали у будні та вихідні. Головним майстром вважався Буць Володимир. Його помічниками були Горак Іван Йосипович та Матвіїв Захарій Степанович. Список тих, хто заливав фундамент, знаходиться у капсулі, замурованій в одному з рогів фундамента школи, а тих, хто закінчив будову – в капсулі, замурованій в ніші шкільного коридора. На честь 150-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка у школі встановлено бюст – погруддя Кобзаря, яке виготовив народний умілець села Фітьо Василь Васильович. На відкритті бюста були присутні львівські письменники: поетеса-землячка Марія Хоросницька, поет Микола Петренко, письменник Яків Стецюк.

Від 1 вересня 1963 року школа стала восьмирічною. При ній від 1965 до 1987 р. працював навчальний консультпункт Пустомитівської середньої школи, де молодь села мала можливість здобувати загальну середню освіту. У 1974 році з Хороснянською школою об’єдналась Раковецька, у якій навчались діти з Раківця, Новосілки, Підтемного і Деревача. На навчання підвозили учнів радгоспним транспортом. Роз'єднання шкіл відбулось 1993 року.

В цей період школою було організовано чимало зустрічей з видатними людьми, письменниками, зарубіжними студентами. Також учні побували в столицях та містах сусідніх країн, здійснювали поїздки по рідній Україні. Неодноразово кланялись землі безсмертного Кобзаря, відвідували його святиню-могилу в Каневі.

Від 1 вересня 1991 року школа стає дев'ятирічною. 1994 року в школі створено громадську організацію – “Козацька Республіка”. Щороку 14 жовтня на свято Покрови у школі відбувалися святкування “Козацької республіки”. Усі приходили у козацькому одязі, співали козацькі пісні, варили куліш. Проводились різноманітні змагання між козаками та козачатами, а також багато жартів, веселощів і конкурсів.

Від 1 червня 1995 року і до кінця серпня 2021 року директором школи працювала Кульба Оксана Богданівна – вихованка даного закладу, вчитель української мови і літератури, яка разом з педагогічним колективом продовжувала кращі традиції школи. Вона організувала у школі куток-музей Марії Хоросницької — поетеси, нашої землячки.

За період від кінця 80-х рр. ХХ ст. і дотепер школа декілька разів змінювала свою назву, з восьмирічної змінилася на неповну середню, а потім на основну, в 2003/2004 роках стала загальноосвітньою І-ІІ ступенів, у 2016 — навчально-виховним комплексом. В 2018 році школа в селі Хоросно стала філією опорного закладу с.Солонка.

З 2021 до 2023 року на посаді завідувача філії була Карпа Наталія Михайлівна, вчителька початкових класів. Це був складний період для проведення освітньої діяльності, бо на нашу землю прийшла війна. Треба було налагодити навчальний та виховний процес в таких умовах, допомогти дітям подолати стрес від повітряних тривог.

Хороснянська школа сьогодні – це велика сім’я, в якій навчається 34 учні та працює дошкільна група неповного дня, педагогічний колектив налічує 8 вчителів. Школа сьогодні – це стартовий майданчик для добрих починань і злетів її вихованців. Головне завдання – зробити навчально-виховний процес сучасним, цікавим, корисним, практично спрямованим. Для реалізації цих принципів вчителі перебувають у постійному творчому пошуку, займаються самоосвітою, запозичують досвід інших, експериментують.

Навесні та влітку приміщення школи оточує зелень, красиві квіти, посаджені учнями, милують око. А ще школу прикрашає розкішний сад, який так полюбляють школярі за смачні яблука.

(Велику частину матеріалу взято з книги Богдана Буця “Нарис історії села Хоросно”)